Один мудрий чоловік ніколи не розлучався зі своїми книгами. Він
читав їх навіть уночі, але в особливий спосіб: запалював дві свічки, причому одну яскравішу відставляв убік, а другу, менш яскраву, брав ближче, і читав при ній.
Сусіди якось запитали його, чому він так робить:
– Бачите рій нічних метеликів, мушок і комашок навколо яскравішої свічки? – спитав чоловік.
– Так! – відповіли сусіди.
– Я відволікаю їх більш яскравим світлом, щоб вони не заважали мені читати мої книги…
Так і в повсякденному житті: для того, щоб займатися своїми
справами і розвитком, потрібно віддати оточуючим якесь інше, більш яскраве своє світло. Так, щоб займатись духовним, людина повинна створювати щось матеріальне (а не лежати на дивані посеред брудного посуду, розмірковуючи про імператив Канта і порятунок світу).
Для того, щоб Вам дали можливість спокійно «просвітлюватись»,
маєте дати відкупного надокучливому суспільству. Це чесна практика, бо ми соціальні істоти і живемо у людських зграях, які найбільше може змінити саме той, хто колись долучився до їх формування у теперішньому вигляді: вершину гори може змінити лише той, хто вибрався на неї. І ніхто не повірить Вашому внутрішньому світлу, якщо Ви не засвітите спершу яскравої лампи ззовні, для інших.