Одного разу дідусь розповідав внукові:
– Знаєш що, внучку, у кожному з нас є два вовки. Один вовк бореться за те, щоб ми були щирі, чесні, добрі, мужні, справедливі, допомагали іншим, розвивалися, змінювали цей світ на краще, а другий вовк – за те, щоб ми були хитрим, злими, обманювали і були нещирими й нечесними з іншими, він робить так, щоб у нас перемогло зло.
– А який вовк перемагає? – запитав онук.
– Той, якого годуєш ти, – відповів дідусь
Те, що є в нашому житті – це лише міра нашої відповідальності.
«Зона власної відповідальності» закінчується там, де ми починаємо «зону обставин»: вона може бути безмежною, а може розпочинатися вже з нахмурення співрозмовника, кривого погляду сусіда чи негативної відповіді на наш лист. Це ні від кого не залежить, а є лише результатом наших рішень.
Оця зона безвідповідальності – це те, що для людини є «об’єктивними обставинами», і хтось називає її долею чи кармою. Коли ми готові бути до кінця відповідальними за своє життя, обставини мають мінімальну роль фону і ніяк не більше. Так само як дощ не може змінити щирого наміру подорожнього, «обставини» є ефемерною спробою завуалювати порожнечу власної особистості.
Спілкуючись з будь-якою людиною, проводячи будь-як свій час,
вкладаючи його в будь-які свої цілі, задумуйтесь, якого вовка Ви годуєте.